Класифікація мовних порушень
Діти з порушеннями мовленнєвого розвитку - це особлива категорія дітей з відхиленнями у розвитку; у них збережений слух і інтелект, але є значні порушення мовлення, що впливають на формування інших сторін психіки.
В даний час у вітчизняній логопедії в обігу знаходяться дві класифікації мовленнєвих порушень, одна - клініко-педагогічна, друга - психолого-педагогічна, або педагогічна (за Н. Е. Левіної).
Названі класифікації при розходженні в типології та групування видів мовних порушень, одні і ті ж явища розглядають з різних точок зору, але вони не стільки суперечать одна одній, скільки доповнюють один одного, оскільки орієнтовані на рішення різних завдань єдиного, але багатоаспектного процесу логопедичного впливу.
Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційне для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, що виділяються в ній види мовних порушень не прив'язуються строго до форм захворювань.
Таким чином, в логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них становлять порушення усного мовлення на різних етапах її породження і реалізації і 2 форми становлять порушення письмовій промови, які виділяються в залежності від порушеного процесу.
Дисфонія (афонія) - відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синоніми: порушення голосу, порушення фонації, фоноторные порушення, вокальні порушення.
Брадилалия - патологічно уповільнений темп мови.
Тахилалия - патологічно прискорений темп мовлення.
Заїкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату (логоневроз).
Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату (дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем).
Ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.
Дизартрія - порушення вимовної сторони мови, зумовлене недостатністю іннервації (руховий механізм мовлення)мовного апарату.
Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Афазія - повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.
Діслексія - часткове специфічне порушення процесу читання.
Дисграфія - часткове специфічне порушення процесу письма.
Психолого-педагогічна класифікація виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з точки зору застосування її у педагогічному процесі, яким є логопедичний вплив. Такий аналіз виявився необхідний у зв'язку з орієнтацією логопедії на навчання і виховання дітей з порушеннями розвитку мовлення.
Фонетико-фонематичні недорозвинення мови (ФФНМ) - порушення процесів формування произносительной системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем.
Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ)- різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової стороні.
Заїкання - розглядається як порушення комунікативної функції мови при правильно сформованих засобах спілкування. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвиненням мовлення.
В даній класифікації не виділяються в якості самостійних порушень мовлення порушення письма і читання. Вони розглядаються у складі фонетико-фонематичного та загального недорозвитку мовлення як їх системні, відстрочені наслідки, обумовлені несформованістю фонематических і морфологічних узагальнень, що становлять один з провідних ознак.
Діти з порушеннями мовленнєвого розвитку - це особлива категорія дітей з відхиленнями у розвитку; у них збережений слух і інтелект, але є значні порушення мовлення, що впливають на формування інших сторін психіки.
В даний час у вітчизняній логопедії в обігу знаходяться дві класифікації мовленнєвих порушень, одна - клініко-педагогічна, друга - психолого-педагогічна, або педагогічна (за Н. Е. Левіної).
Названі класифікації при розходженні в типології та групування видів мовних порушень, одні і ті ж явища розглядають з різних точок зору, але вони не стільки суперечать одна одній, скільки доповнюють один одного, оскільки орієнтовані на рішення різних завдань єдиного, але багатоаспектного процесу логопедичного впливу.
Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційне для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, що виділяються в ній види мовних порушень не прив'язуються строго до форм захворювань.
Таким чином, в логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них становлять порушення усного мовлення на різних етапах її породження і реалізації і 2 форми становлять порушення письмовій промови, які виділяються в залежності від порушеного процесу.
Дисфонія (афонія) - відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синоніми: порушення голосу, порушення фонації, фоноторные порушення, вокальні порушення.
Брадилалия - патологічно уповільнений темп мови.
Тахилалия - патологічно прискорений темп мовлення.
Заїкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату (логоневроз).
Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату (дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем).
Ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.
Дизартрія - порушення вимовної сторони мови, зумовлене недостатністю іннервації (руховий механізм мовлення)мовного апарату.
Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Афазія - повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.
Діслексія - часткове специфічне порушення процесу читання.
Дисграфія - часткове специфічне порушення процесу письма.
Психолого-педагогічна класифікація виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з точки зору застосування її у педагогічному процесі, яким є логопедичний вплив. Такий аналіз виявився необхідний у зв'язку з орієнтацією логопедії на навчання і виховання дітей з порушеннями розвитку мовлення.
Фонетико-фонематичні недорозвинення мови (ФФНМ) - порушення процесів формування произносительной системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем.
Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ)- різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової стороні.
Заїкання - розглядається як порушення комунікативної функції мови при правильно сформованих засобах спілкування. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвиненням мовлення.
В даній класифікації не виділяються в якості самостійних порушень мовлення порушення письма і читання. Вони розглядаються у складі фонетико-фонематичного та загального недорозвитку мовлення як їх системні, відстрочені наслідки, обумовлені несформованістю фонематических і морфологічних узагальнень, що становлять один з провідних ознак.
Коментарі
Дописати коментар